Мені німа чого приховувати, я - вільна сучасна людина. Так, я молодий і красивий як Аполлон Бельведерський. Хай хтось носить свої памперси, а я писатимуся від щастя просто в штани. Це моє право - і це моя грішна дупа. Навіщо це ховати? Я можу ощасливити десятки хлопчисьок, хлопців і чоловіків. Іноді виходить. А для цього треба жити відкрито.

Відкат у нашій легалізації - дурість. Там, позаду, мракобісся. І я туди не хочу. Тому мулятиму очі, чесатиму язика і руки як докір і привід, сприятиму зживанню усілякої цвілі на моєму здоровому і сильному тілі.

Не вважайте це за безрозсудність, але я відчуваю підтримку. І це тому, що я бачу таких як я. Нас багато. І декому доводиться утиратися, щоб не виставляти себе фашистом. А це про щось говорить.

         Зі статті Максима Каморіна "Легалізація як неминучість". "Квір" (№ 3, 2003)